Господарські справи (до 01.01.2019) / Справи про банкрутство / Банкрутство /

Єдиний Державний Реєстр Судових Рішень, справа 23/291-б

Дата ухвалення рішення:
16.06.2009
Зареєстровано:
30.06.2009
Cуддя:
Міщенко П.K.
Оприлюднено:
01.12.2009
Категорія справи:
Банкрутство
Суд:
Вищий господарський суд України
Форма судового рішення:
Постанова
Форма судочинства:
Господарське

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ



16 червня 2009 р. № 23/291-б


Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:


головуючого

суддів

Удовиченка О.С.

Міщенка П.К.(доповідач),

Заріцької А.О.


розглянувши касаційну

скаргу


на постанову

у справі

Державної податкової інспекції у Деснянському

районі міста Києва

господарського суду міста Києва

від 09.12.2008р.

№ 23/291-б

за заявою

до

про

ліквідатор

Товариства з обмеженою відповідальністю "Інформ-Тел"

Товариства з обмеженою відповідальністю "Зара"

визнання банкрутом

Бенедюк Сергій Степанович


В судовому засіданні взяли участь представники:

- заявника: не з'явився;

- боржника: не з'явився;

- скаржника: не з'явився;



ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду міста Києва від 09.12.2008 року у справі №23/291-б про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Зара" визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Зара " (м. Київ, код ЄДРПОУ 35139798) банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру у справі, призначено ліквідатором банкрута ініціюючого кредитора –ТОВ "Інформ-Тел" та зобов'язано останнього надати суду звіт та ліквідаційний баланс.

Не погоджуючись з постановою господарського суду міста Києва від 09.12.08р. Державна податкова інспекція у Деснянському районі міста Києва звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, посилаючись на неповне дослідження всіх обставин справи, що призвело до передчасного висновку про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Вищий господарський суд України ухвалою від 26.05.2009 року прийняв касаційну скаргу ДПІ у Деснянському районі міста Києва на постанову господарського суду міста Києва від 09.12.2008р. до провадження та призначив скаргу до розгляду.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст.41 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Згідно зі ст.ст. 4, 43 ГПК України судове рішення є законним та обґрунтованим лише у випадку всебічного повного та об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності у відповідності з нормами матеріального та процесуального права.

У даній справі судом першої інстанції порушено провадження у справі №23/291-б застосовано до боржника судову процедуру ліквідації на підставі ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно ч. 1 ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у разі якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Отже, у контексті вказаної норми при розгляді справи за правилами ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" предметом доказування є визнання місцезнаходження боржника –юридичної особи та факт відсутності керівних органів юридичної особи за її місцезнаходженням.

Постанова суду про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури є за своєю правовою природою судовим рішенням, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні (Постанова Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 №11 із змінами на даний час).

За правилами статті 52 закону підстави для подання кредитором заяви про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника настають як у разі наявності будь-якої з ознак, передбачених цією статтею, так і вразі їх сукупності (з такими висновками погодився Верховний Суд України у постанові від 10.02.2004 №04/087).

Колегія суддів ВГС України зазначає, що при винесені постанови господарський суд міста Києва вказав, що підтверджено відсутність боржника за юридичною адресою, оскільки в матеріалах справи знаходяться докази відсутності боржника, які надані заявником.

Проте, господарським судом не здійснено своїх повноважень передбачених ст. 38 ГПК України та не витребувано відомостей щодо ТОВ "Зара", які містяться в Єдиному державному реєстрі та є необхідні для встановлення обставин справи.

Відповідно до статті 16, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців створюється Єдиний державний реєстр, який містить повне найменування юридичної особи та скорочене у разі його наявності; ідентифікаційний код юридичної особи; організаційно-правова форма; місцезнаходження юридичної особи; -дата та номер запису про проведення державної реєстрації юридичної особи, дати та номери записів про внесення змін до нього; серія та номер свідоцтва про державну реєстрацію, дата видачі або заміни свідоцтва про державну реєстрацію; дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них.

Згідно вимог ч. ч. 1, 3 ст.18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються держреєстратором (п.7 ст.19 Закону).

На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що господарський суд при прийнятті постанови про визнання відсутнього боржника банкрутом не дав оцінку та не з’ясував факт наявності чи відсутності в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи боржника за її місцезнаходженням відповідно до вимог Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців ” та тому дійшов передчасного висновку про подальший розгляд справи шляхом визнання боржника банкрутом в порядку ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Відповідно ст. 1 закону, неплатоспроможність - неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення.

Зокрема, згідно ст. 210 ГК України правами кредиторів щодо неплатоспроможних боржників користуються також визначені законом органи справляння податків, зборів (обов'язкових платежів), тобто в даному випадку державна податкова інспекція у таких справах являється потенційним кредитором, оскільки на пряму зачіпаються майнові права та інтереси держави, вимоги якої реалізуються через контролюючі та управлінські функції ДПІ України, які закріплені імперативною нормою (ст. 19 Конституції України), ст. ст. 2, 10 Закону країни "Про державну податкову службу в Україні"

В касаційній скарзі скаржника зазначено, що боржник протягом своєї діяльності до ДПІ звітує вчасно, що свідчить про ведення господарської діяльності, крім того подає до ДПІ у Деснянському районі міста Києва податкові декларації підприємства, зокрема в 2008р. декларацію з податку на прибуток,.

Виходячи з вимог ч.2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд міста Києва розглянув справу за відсутності достовірних доказів щодо встановлення обставин наявності або відсутності підприємницької діяльності боржника на час порушення провадження у справі про банкрутство, а в матеріалах справи також відсутня інформація від фінансових органів, митних органів та інших контролюючих органів, яка підтверджує відсутність господарської діяльності з моменту подання останньої звітності.

В контексті викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України, вважає за необхідне, постанову господарського суду міста Києва від 09.12.08 року скасувати, оскільки господарський суд не з’ясував дійсних обставин справи, що вплинуло на правильність застосування норм матеріального та процесуального права, чим порушено судами вимог ст. 43 ГПК України щодо повного, всебічного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови господарського суду першої інстанції з направленням справи на розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати вище викладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін та учасників провадження у даній справі і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ”, ст. ст. 34, 43, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва задовольнити.

Постанову господарського суду міста Києва від 09.12.2008р. у справі № 23/291-б скасувати.

Справу №23/291-б передати на розгляд до господарського суду міста Києва.




Головуючий Удовиченко О.С.


С у д д я Міщенко П.К.


С у д д я Заріцька А.О.





Судовий реєстр по справі 23/291-б

№ рішення Форма судового рішення Дата ухвалення рішення Суддя Суд Форма судочинства
6462916 Ухвала 28.09.2009 Чеберяк П.П. Господарський суд м. Києва Господарське
6205938 Постанова 16.06.2009 Міщенко П.K. Вищий господарський суд України Господарське
5604816 Ухвала 26.05.2009 Міщенко П.K. Вищий господарський суд України Господарське
1224018 Ухвала 13.11.2007 Демидова А.М. Господарський суд м. Києва Господарське
1224016 Постанова 08.08.2007 Демидова А.М. Господарський суд м. Києва Господарське