Господарські справи (до 01.01.2019) / Справи про банкрутство / Банкрутство /

Єдиний Державний Реєстр Судових Рішень, справа Б7/133

Дата ухвалення рішення:
07.06.2006
Зареєстровано:
29.06.2006
Cуддя:
Поляков Б.М.
Оприлюднено:
20.08.2007
Категорія справи:
Банкрутство
Суд:
Вищий господарський суд України
Форма судового рішення:
Постанова
Форма судочинства:
Господарське

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2006 р.

№ Б7/133

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:


Разводової С.С. (доповідач) –головуючого


Катеринчук Л.Й.


Ткаченко Н.Г.

розглянувши

касаційну скаргу

Івано-Франківської обласної філії АКБ “Укрсоцбанк”

на постанову


Львівського апеляційного господарського суду від 01.03.2006 року.

у справі

№ Б-7/133 господарського суду Івано-Франківської області

за заявою

Івано-Франківської обласної філії АКБ “Укрсоцбанк”

до

ТзОВ “Каріф”

про

визнання банкрутом

За участю представників сторін

від кредитора

Гайченко А.В. дов. від 20.12.05р. № б/н,

від боржника

не з’явилися


ВСТАНОВИВ:


Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 12.01.2006 року у справі № Б-7/133 (суддя Кишинський М.І.) про визнання банкрутом ТзОВ “Каріф” за заявою Івано-Франківської обласної філії АКБСР “Укрсоцбанк” зобов’язано ініціюючого кредитора –Івано-франківську обласну філію АКБСР “Укрсоцбанк” подати оголошення про визнання боржника - ТзОВ “Каріф” банкрутом у десятиденний строк з дня одержання ухвали та зобов’язано ліквідатора включити витрати ініціюючого кредитора до кредиторських вимог останнього на підставі ст.ст. 11, 23, 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі по тексту – Закон).


Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.03.2006 року вищезазначена ухвала залишена без змін з тих же підстав.


Не погоджуючись із рішеннями господарських судів попередніх інстанцій Івано-франківська обласна філія АКБСР “Укрсоцбанк” звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 12.01.2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.03.2006 року у справі № Б-7/133 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні клопотання ліквідатора ТзОВ “Каріф” відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме ст.ст. 23, 52 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст.ст. 4, 22, 104, 144 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту –ГПК).

Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.


Як видно з матеріалів справи, ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 29.07.2005 року порушено провадження у справі № Б-7/133 про банкрутство ТзОВ “Каріф” за заявою Івано-Франківської обласної філії АКБСР “Укрсоцбанк” в порядку ст. 52 Закону.

Постановою місцевого господарського суду від 12.08.2005 року боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 6 місяців та призначено ліквідатора.


Апеляційна інстанція вказала, що на виконання вимог вказаного Закону ліквідатором було подано до господарського суду на затвердження звіт ліквідатора, а також клопотання про залишення справи про банкрутство без розгляду, оскільки ініціюючий кредитор відмовляється нести по опублікуванню відомостей про визнання боржника банкрутом.

Згідно п. 3 ст. 23 Закону опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даному випадку справа про банкрутство порушена відносно відсутнього боржника, який відповідає усім ознакам передбачених Законом, і тому витрати по опублікуванню відомостей про визнання боржника банкрутом повинен нести ініціюючий кредитор, з метою виявлення всіх кредиторів, оскільки з поданого ліквідатором суду першої інстанції балансу видно наявність кредиторської заборгованості в значній сумі.


Судова колегія не може погодитись із зазначеними висновками господарського суду з огляду на таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 52 Закону ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до

банкрута.

Статтею 23 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” зазначено, що опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.


Згідно ст. 26 Закону усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси,

З матеріалів справи видно, що ліквідатором виявлено майно боржника, про що зазначалося ним у своєму звіті.

Отже, ліквідатор ТзОВ “Каріф” повинен був подати оголошення за рахунок майна банкрута.

Таким чином, опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” здійснюється ліквідатором, а не ініціюючим кредитором.


Статтею 104 ГПК України встановлено, що порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутністю будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.

Відповідно ст. 22 ГПК України сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

У зв’язку з чим слід зазначити, що судом апеляційної інстанції про судове засідання 12.01.2006 року в господарському суді Івано-Франківської області АКБ “Укрсоцбанк” належним чином не повідомлявся.

Отже, справу розглянуто за відсутності сторони по справі –АКБ “Укрсоцбанк”.

Львівським апеляційним господарським судом не взято до уваги доводи та докази про те, що місцевим господарським судом порушено вимоги ст. 83 ГПК України.

Статтею 83 ГПК України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з

самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.


Крім того, слід зазначити, що в матеріалах справи є наявне тільки одне клопотання ліквідатора, яке стосується залишення справи без розгляду та відсутнє будь-яке клопотання про покладення обов’язку в подачі оголошення на АКБ “Укрсоцбанк”

Таким чином, судом апеляційної інстанції не взято до уваги той факт, що господарський суд Івано-франківської області вийшов за межі вимог ліквідатора ТзОВ “Каріф”, необгрунтувавши свою дію необхідністю захисту прав і законних інтересів, як цього вимагає ст. 83 ГПК України.

За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.03.2006 року та ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 12.01.2006 року у справі № Б-7/133 необхідно скасувати, а справу передати до господарського суду Івано-Франківської області для розгляду.


Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1115 , 1117, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, -


ПОСТАНОВИВ:



Касаційну скаргу Івано-Франківської обласної філії АКБ “Укрсоцбанк” задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.03.2006 року та ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 12.01.2006 року скасувати.

Справу направити до господарського суду Івано-Франківської області для розгляду.



Головуючий

Разводова С.С.


Судді

Катеринчук Л.Й.



Ткаченко Н.Г.